Найкраща поезія. Янка Купала

Читать онлайн.
Название Найкраща поезія
Автор произведения Янка Купала
Жанр Зарубежные стихи
Серия
Издательство Зарубежные стихи
Год выпуска 0
isbn



Скачать книгу

народ стільки горя терпить,

      Де жебрачити ходить дитя,

      Що не має розради й на мить.

      Веселитись не хочу я там,

      Де біда, сльози, скарги навкруг,

      Де в неволі так тяжко братам,

      Де завмерли і сила, і дух!..

      Гей, сказати б, що мучить мене?

      Що я хочу, чого б я жадав?

      За що б горе прийняв не одне?

      За що б серце згорьоване дав?

      Ну, так знайте, чого б я хотів:

      Щоб не згинула пісня моя,

      Щоб народ її в серці пригрів

      Та щоб знав, чим та пісня сія!

      З ПІСЕНЬ ПРО БИТВИ

      Суремлять сурми клич до бою,

      Вітри розносять їхній дзвін.

      Той поклик піснею палкою

      Відлунює з усіх сторін.

      Про славу-чудо грають сурми,

      Про щастя рівне для всього

      Народу… Звуть ламати тюрми,

      Звуть… ох, багато до чого!..

      Та дзвонять надаремно труби,

      Народ обдурений притих.

      Той спить, а той боїться згуби

      Розпука й жаль скувала всіх.

      Лиш кат радіє, він крадеться

      Шакалом до невинних жертв, —

      На трупах, наче вовк, сміється,

      Здається, весь би світ пожер.

      Дивиться страшно на ту силу,

      Що гине в путах-ланцюгах.

      Ах, краще вже лягти в могилу,

      Ніж знати цього світу жах!

      І ходиш, наче спопелілий,

      І крикнути хотів би ти,

      Та так, щоб світ здригнувся цілий:

      Де правду, волю де знайти?!

      А сурми грають клич до бою,

      Вітри розносять їхній дзвін.

      Той поклик піснею палкою

      Відлунює з усіх сторін.

      З0 березня 1906 р.

      ПОЕТАМ

      Поети вчать, як треба жити,

      Багатим бути, а самі ж

      І на підошви заробити

      Не вміють нещасливий гріш.

      Натхнені добрістю й красою,

      Оспівують блаженний рай.

      Та ситий піснею самою

      Не будеш ти, хоч як співай.

      Тихіше, милі! Міру мати

      Повинні співи голосні,

      Бо вік наш хитрий – оплювати

      Готовий почуття й пісні.

      31 січня 1906 р.

      НЕ КЛЯНІТЕ МЕНЕ

      За печальні пісні

      Не кляніте мене,

      Бо ж і так у вогні

      Моє серце сумне.

      Кров од болю кипить,

      Мучить мука німа,

      Ні на мент, ні на мить

      Сну про щастя нема.

      Я не можу здолать

      В серці горя й жалю,

      Шум плачів і проклять

      Я думками ловлю.

      Я не можу знести

      Цей гидкий маскарад, —

      Співи щастя вести,

      Як ридає мій брат.

      Скільки горя і сліз

      Бачу всюди й завжди,

      Скільки сам переніс

      Я нещастя й біди!

      Он стоїть удова,

      В зорі смуток-туман,

      В струп’ї вся голова,

      А на плечах – лахман.

      Руку, мов неживу,

      Простягає мені:

      «Пожалійте вдову,

      Згинув муж на війні!».

      І тут сльози – кап-кап!

      Доле, не доведи…

      Що ж ти, брате, ослаб, —

      Кпи з чужої біди!

      Ось гуляє багач,

      Аж палата дрижить,

      А під брамою плач —

      Там сирітка стоїть.

      Стужа нею трясе,

      Мов нагайкою тне,

      Вітер скарги несе

      І квиління сумне:

      «Тут проходив народ,

      Молоді та старі,

      Проти гніту й знегод

      Тут ішли бунтарі.

      Тато з ними пішов —

      І донині нема…

      Стигне з холоду кров,

      Сипле снігом зима.

      А мене багатій

      Вигнав з хати на сніг,

      Де ж ти, батечку мій,

      Де знайду я нічліг?!»

      І тут сльози – кап-кап!

      Доле, не доведи…

      Що ж ти, брате, ослаб, —

      Кпи з чужої біди!

      Знову стогін… Жебрак

      Під вікном, наче тінь;

      Без