Тартарен Тарасконський. Альфонс Доде

Читать онлайн.
Название Тартарен Тарасконський
Автор произведения Альфонс Доде
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 1872
isbn 978-966-03-7142-2



Скачать книгу

плисти туди.

      У Тартаренових вухах ще й досі лунали оплески тарасконців, його сліпило південне сонце, п’янили пахощі моря, і він ішов, гордо підвівши голову, зі своїми рушницями за плечима, й замилувано дивився на марсельський порт – він бачив цей чудовий порт уперше. Нашому тарасконцеві здавалося, що він марить. Йому ввижалося, що він – Сіндбад Мореплавець, який блукає казковим містом із «Тисячі й однієї ночі».

      Куди не глянь – скрізь густий ліс щогл і рей. Майорять прапори всіх держав: російські, грецькі, шведські, туніські, американські… Вздовж усієї набережної – кораблі із наставленими, наче багнети, бушпритами. Під бушпритами – наяди, богині, діви Марії та інші дерев’яні розмальовані статуї; кожен корабель названо іменем якоїсь із них. Усе це поточене, поїдене морською водою, все мокре, все запліснявіле… Де-не-де поміж кораблів видніє клапоть моря – наче широка муарова стрічка, закапана олією… Хмари чайок, що крізь плетиво рей здаються якимись химерними цятками на тлі блакитного неба… Всіма мовами перегукуються юнги.

      На набережній, поміж ручаїв масної темно-зеленої води, насиченої содою, – вони текли від миловарень, – рояться митники, комісіонери, візники зі своїми двоколками, в які запряжені корсиканські коники.

      Крамниці найрізноманітнішого одягу, задимлені бараки, де матроси готують собі їжу, продавці люльок, мавпочок, папуг, канатів, полотна, чудернацького мотлоху, зваленого на купи, – в ньому можна знайти і старі кулеврини, і величезні позолочені ліхтарі, і старі талі, і старі поламані якорі, і старі снасті, і старі блоки, і старі рупори, і підзорні труби часів Жана Варта та Дюге-Трюена. Продавщиці їстівних слимаків, які сидять навпочіпки й верещать, навперебій закликаючи покупців. Матроси, які несуть мазниці з дьогтем, паруючі казани, величезні коші, повні спрутів – їх миють у каламутній воді фонтанів.

      Скрізь навалено купами різні товари: шовки, мінерали, деревину, сукна, свинцеві болванки, цукор, стручки, рапс, лакрицю, цукрову тростину. Мішанина Сходу із Заходом. Гори голландського сиру, який генуезці власноруч вифарбовують у червоний колір.

      Далі – хлібна пристань; вантажники, стоячи на високих сходнях, висипають на берег зерно із лантухів. Золотим потоком тече воно в білій куряві. Чоловіки у червоних фесках розміреними рухами точать його на великих решетах із ослячої шкури, а потім вантажать на хури; хури від’їздять, а за ними біжить юрба жінок та дітлахів із віничками й кошиками…

      І ще – док. Величезні кораблі перекинуто набік – їх очищають від водоростей, обпалюючи вогнищами з хмизу. Занурені у воду реї, дух смоли, оглушливий стукіт – це теслярі обшальовують дерев’яні борти великими мідними листами.

      Подекуди ліс щогл був не дуже густий, і тоді Тартарен бачив вхід у порт, безупинний рух кораблів: ось відчалює англійський фрегат, який попливе до Мальти, – чепурний, вишаруваний до блиску, всі офіцери в жовтих рукавичках; а ось під гучні крики та лайку відпливає великий марсельський бриг – на кормі стоїть огрядний капітан у сюртуку й шовковому капелюсі і віддає команди провансальською говіркою. Інші кораблі линуть у відкрите море, піднявши всі вітрила. А здалеку, мовби пливучи в повітрі, у сяйві сонця підходять до порту інші кораблі.

      Повсюди – безугавний гамір: гуркіт візків, крики матросів «Став вітрила!», лайка, співи, свистіння пароплавів, гримотіння барабанів та звуки сурм із форту Св. Іоанна, з форту Св. Миколая, бамкання дзвонів кафедрального собору, бамкання дзвонів церкви Св. Віктора. А над усім цим – містраль. Він підхоплює всі звуки, крутить ними, підкидає вгору, змішує із власним ревінням, і над портом лунає-розлягається дика, химерна, героїчна музика, схожа на звук величезної сурми – сурми, що вабить і кличе в далеку незнану далеч: зірватися, мчати, летіти на крилах!..

      Під звуки цієї чудової сурми Тартарен Тарасконський поплив до країни левів…

      Епізод другий

      У терків

      І. Плавання. П’ять положень шешьї. На третій день. Рятуйте!

      Хотілося б мені, любі мої читачі, бути художником, і то не звичайним, а художником великим, щоб змалювати тут, яких положень прибирала шешья Тартарена Тарасконського упродовж триденного плавання на «Зуаві» із Франції до Алжиру.

      Спершу я змалював би її, коли пакетбот відчалював від пристані. Ось вона – велична, геройська – увінчує голову нашого тарасконця. Далі я змалював би її, коли «Зуав» виходив із порту і вже колихався на хвилях. Ось вона – тремтяча, приголомшена, начебто вже відчуває перші ознаки морської хвороби.

      Потім я змалював би Тартаренову шешью в Ліонській затоці, коли «Зуан» усе більше віддалявся од берега, а море починало супитись. Ось вона змагається з вітром, ось, перелякана, стає сторчма на голові в нашого героя, а довга китиця з блакитної вовни настовбурчується від туману й буревію…

      Четверте положення – о шостій пополудні, поблизу берегів Корсики. Бідолашна шешья нахиляється над бортом і з німим запитанням та тугою озирає море…

      І нарешті п’яте, останнє положення: в тісній каюті, у вузькому, схожому на висунуту шухляду комода ліжку безсило качається по подушці й розпачливо