MREADZ.COM. Чтение онлайн электронных книги.

Гараж пана Якобса-Вольфганг Шрайєр

Описание произведения. Электронная библиотека, книги всех жанров

Реклама:

Гараж пана Якобса
image
Информация о произведении:

Автор: Вольфганг Шрайєр,

Жанр: Криминальный детектив, Полицейский детектив, Политический детектив,

Серия: ,

Издательство: Державне видавництво художньої літератури України,

Язык: uk

Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу. Західноберлінська поліція вже рік ганяється за невловимою бандою грабіжників. І от новий злочин: зламано сейф у заводській лабораторії, вкрадено результати важливих дослідів. Сліди ведуть до великого гаража в передмісті Західного Берліна. Бандитське кубло можна розгромити! Але… начальство не дозволяє. Адже пограбована лабораторія в демократичній Німеччині…

      Вольфганг Шрайєр

      Гараж пана Якобса

      Розділ перший

1

      Був кінець липня 1948 року.

      Криміналасистент[1] Александер Шенцлін увійшов у під’їзд багатоповерхової будівлі на Карл-Мук-плац, 1. Тут, у будинку «Німецького страхового картелю», містився апарат гамбурзької карної поліції.

      Знесилений дорогою по розпеченому сонцем місту, Шенцлін повільно проминув швейцарську, піднявся на кілька низеньких сходинок і на якусь мить спинився перед ліфтом.

      Спека надворі була нестерпна, але всередині величезної будівлі стояла приємна прохолода. В будинку було якось незвично безлюдно — щойно почалась обідня перерва. Наче привиди, пропливали вгору кабінки безперервного ліфта, майже всі порожні. Александер зайшов тільки в шосту. Спершись на стінку, він байдуже дивився, як поволі повзуть униз площадки сходів. На мить перед його очима зринув учорашній день: море, променисто-блакитне небо, палюче сонце… Дівчина, засмагла, як і він сам. Хельга…

      Александер ледве встиг вискочити з кабінки. Він звернув коридором ліворуч і відчинив двері з тризначним номером.

      Криміналсекретар Шмідт, що заступав Александера на час відпустки, мляво повернувся на своєму обертовому стільці.

      — Здоров, Александере! Ну, як відпочивалось?

      — Дякую, чудово. Була така гарна погода…

      — А все інше?

      — Інше теж.

      Шенцлін вийняв з кишені в’язку ключів, одімкнув свою шухляду в шафі, поклав туди портфель з бутербродами й повалився на стілець. У сусідній кімнаті стукотіла друкарська машинка. Александер глянув на товариша й подумав, що слід було б подякувати за сьогоднішній ранок, хоч у цьому не було нічого особливого: вони завжди при потребі заступали один одного. Але той уже заговорив сам:

      — Ти, Александере, не дуже зараз розсідайся, а то потім важко буде встати. Тебе старий викликав.

      — А що таке? Щось трапилось?

      — Уявлення не маю. Він щойно сам заходив і сказав: зразу ж, як тільки ти прийдеш, негайно…

      — А що в нього було на пиці написано?

      — А хто його знає… Як звичайно.

      Шенцлін, щось буркнувши, встав.

      Двері з табличкою «Криміналрат Шульц» були навпроти. Александер постукав.

      Назустріч Шенцлінові з-за письмового столу підвівся високий, худий літній чоловік у фіолетовому костюмі. Криміналрат Шульц простяг Александерові руку. Здивований таким незвичайним прийомом, Александер трохи розгубився. Він збирався спинитись біля дверей і офіційним тоном доповісти: «Криміналасистент Шенцлін повернувся з відпустки». Але тепер це вже не годилось. Александер промимрив: «Добрий день», — підійшов до столу і, злегка вклонившись, потис тонку руку начальника.

      — Будь ласка, дорогий колего, сідайте! Ну, добре відпочили за два дні? Така чудова погода… Я собі цього вже не можу дозволити: сонце мені шкодить. Ага! Що я вам хотів сказати…

      Але йому, видно, зовсім вилетіло з голови, що ж саме він хотів сказати. «Це, мабуть, через спеку, — подумав Александер. — Нащо він погодився зайняти цей кабінет? Вікна на південь… На його місці можна дозволити собі вибирати».

      Яскраве полудневе сонце немилосердно пекло крізь шибки. В кімнаті було градусів тридцять. Александер втомленим поглядом окинув некрасиве зморшкувате обличчя, тонку шию і надто широкий паперовий комірець свого начальника. «Кажуть, що чим людина бридкіша, тим вона розумніша, — подумав він. — Якщо це правда, то Шульц має бути генієм».

      Криміналрат раптом рвучко встав; обличчя його всіяли великі краплі поту. Скорчив свою звичайну кислу міну і почав ходити вперед і назад біля свого стола. Він не міг сьогодні, за своєю всім відомою звичкою, закласти великі пальці за жилетку, бо через спеку скинув її. Його руки вчепились у лацкани піджака, не знаходячи там надійної опори. Час від часу Шульц кидав на Александера неспокійний погляд.

      — Так от. Минулої п’ятниці під керівництвом комісара Бенке була проведена облава в барі «Суматра», чи не так?

      — Так, пане криміналрат.

      — Ви… теж брали участь?

      — Авжеж, пане криміналрат! Ви ж самі призначили людей…

      Шульц, видно, вже пригадав.

      — Ага. Так, так… Ваша правда, звичайно… — пробурмотів він і знову почав ходити по кімнаті. Його черевики рипіли при кожному кроці.

      Александер нерухомим поглядом дивився просто перед себе. Сонце накреслило на лінолеумі хрест віконної рами. Чого це старий від нього хоче? Чому в нього такий збентежений і безпорадний вигляд?

      Александер любив його, незважаючи на негарну зовнішність. З Шульцом було набагато легше, ніж з Бенке — безпосереднім начальником Шенцліна, грубим солдафоном. Шульц був людина добродушна, хоч

Читать далее
Яндекс.Метрика